Польська абетка і вимова для українців

Польська латиниця лякає діакритикою: ą, ę, ś, ć, ł, ż. Насправді правил небагато, і читати польською можна навчитися за пару вечорів. Розберемо букви, що відрізняються від звичної логіки, і одразу на прикладах.

Носові ą і ę

Головна фішка польської – носові голосні. ą звучить приблизно як «он/оу» в ніс (mąż – чоловік), ę – як «ен» у ніс (język – мова). У кінці слова ę часто читається просто як «е» (imię – імʼя).

Шиплячі та мʼякі приголосні

Тут українцям навіть простіше:

• ś, ć, ź, ń – мʼякі «щ, ч, жь, нь»: środa (середа), cześć (привіт).
• ł – це як українське «в» у «вовк»: łatwo → «уатво».
• ż / rz – тверде «ж»: żona (дружина), rzeka (річка).
• w – це «в» (woda – вода), а ó читається як «у» (góra – гора).

Диграфи: sz, cz, rz, ch

• sz – тверде «ш»: szkoła (школа);
• cz – тверде «ч»: czas (час);
• rz – «ж»: rzecz (річ);
• ch – «х»: chleb (хліб).

Наголос – завжди передбачуваний

Хороша новина: у польській наголос майже завжди на передостанньому складі (ko-BIE-ta, stu-DENT-ka). Не треба запамʼятовувати наголос для кожного слова.